Коран: Переклад смислів з арабської мови

(Украинский язык)

Коран: Переклад смислів з арабської мовиПрезентована книга — перше в Україні видання перекладу смислів Корану, здійсненого кандидатом історичних наук, дослідником мусульманського світу Михайлом Михайловичем Якубовичем (нар. 1986 р.). Виконаний безпосередньо з арабської мови та з урахуванням авторитетних мусульманських коментарів (тафсірів), переклад уперше дає можливість українському читачеві осягнути глибокі смисли усіх 114 сур Корану. Цей текст, який для кожного віруючого мусульманина має божественне походження, уже чотирнадцять сталіть відіграє важливу роль не лише в релігійному, а й політичному, культурному, суспільному та економічному житті значної частини людства. Нині переклад смислів Корану є цікавим як для мусульманського, так і немусульманського читача, а отже, пропонує кожному ще глибше зазирнути в скарбницю духовних надбань.

Перша редакція перекладу виходила друком 2013 року в Центрі ім. короля Фагда з Видання Корану (Медина, Саудівська Аравія).

Перевод: Михайло Михайлович Якубович
Аудио: Евгений Подгорный (потоковый mp3, 256Kb/s)

Вложения:
Скачать файл (koran-ukr-yakubovich-e.2.pdf)koran-ukr-yakubovich-e.2.pdf3964 Kb1020 Загрузки27.02.2016

Содержание

Слово від перекладача


Коран (араб. Аль-Кур’ан — «читане вголос») має дивовижну та унікальну історію. У ісламському віровченні Коран — це безпосереднє слово Бога, відкрите Пророку Мухаммаду (мир йому й Боже благословення!), останньому посланцю Бога до людей. На відміну від відоміших українському читачеві біблійних текстів, які писалися століттями, Коран відкривався упродовж 22 років.

Згідно з ісламською традицією Мухаммад був неписьменним (мир йому й Боже благословення!), тому Коран записувався його сподвижниками. Використовувалися для цього різні матеріали: кістки, каміння, пальмове листя. Цілісний текст Корану був сформований після смерті Пророка, в середині 50-х років VII-го століття. Появі остаточної редакції сприяв Зайд ібн Сабіт, названий син та особистий секретар Пророка. Завдяки йому, халіфу Усману ібн Аффану та багатьом іншим сподвижникам, цей текст було узгоджено й розіслано в декількох копіях у різні частини ісламського світу.

Цікаво, що в 1972 році у Великій мечеті м. Сана (Ємен) було знайдено Коран, який, згідно із найновішими палеографічними дослідженнями, датується саме II пол. VII століття. «Єменський Коран» не містить суттєвих розбіжностей із усталеною версією.

Формувалися різні традиції декламування Корану, уточнювався перелік пауз, вдосконалювалося арабське письмо, але першооснова тексту, як аргументується в ісламській традиції, не зазнавала жодних змін. Тому, на відміну від релігійних текстів багатьох інших традицій, Коран не має різних, відмінних між собою «канонів». Не існує і притаманних іншим сакральним текстам «апокрифів». Існує лише одна історично збережена, загальноприйнята й безальтернативна версія тексту. У самому Корані вказується, що через свою «неповторність» (іджаз аль-Кур’ан) ця книга не може бути «підроблена» чи «зімітована»

Кожен окремо взятий примірник Корану називається в ісламській традиції мусхаф (досл. «збірка листів»). Відповідно до ісламського права мусхаф потребує спеціального поводження, зокрема омовіння вірянина перед читанням, зберігання тексту лише в чистому місці тощо.

Традиція ж читання Корану вголос називається таджвід. Щороку в мусульманському світі проводяться спеціальні конкурси з декламування Корану. Відбуваються вони й в Україні, де, завдяки зусиллям мусульманських організацій, відродилася традиція підготовки хафізів — віруючих, які знають весь Коран напам’ять.

У мусульманських країнах майже до початку XX століття Коран копіювався вручну. Європейці (переважно із науковою метою) намагалися підготувати власні друковані видання вже в XVI столітті (Венеція, 1537), але ці спроби не мали особливого успіху. Дещо пізніше, завдяки зусиллям А. Хінкельмана (Гамбург, 1617), Л. Мараччі (Падуя, 1698) та, особливо, Г. Флюгеля (Ляйпціґ, 1834), європейська наукова спільнота отримала змогу працювати з текстом, який доволі точно відображав оригінал. Мусульманські видання Корану, які вперше з’явилися у Санкт-Петербурзі (1787) та Казані (1803), мали набагато більшу популярність, оскільки містили ще й знаки паузації, необхідні для правильного декламування Корану вголос. Наприкінці XIX століття, спираючись на казанські видання, з’явилося й видання Бахчисарайської друкарні, яке підготував кримськотатарський просвітник І. Гаспринський. Татари, які проживали на теренах Західної України, користувалися переважно рукописними текстами. Наприклад, у фондах Острозького історико-культурного заповідника (м. Острог, Рівненська обл.) зберігся Коран, переписаний місцевими мусульманами у 1804 році.

У 1924-1925 роках, завдяки вченим із найдавнішого мусульманського університету «Аль-Азгар», з’явилося так зване «каїрське видання» Корану. Аналогійно до попередніх мусульманських видань, цей текст спирався на варіант читання Хафса від Асіма (за іменами його передавачів), найпоширеніший в ісламському світі. У північній та західній Африці, де також використовуються варіанти читання Варш, Калун та ад-Дурі, виходили примірники Корану саме з цими варіантами. Відмінності в усталених традиціях читання, які, доповнюючи одна одну, передусім стосуються паузації та графіки деяких арабських літер, загалом не призводять до розбіжностей у розумінні самого тексту Корану.

У 1985 році в Саудівській Аравії запрацював Центр ім. короля Фагда з Видання Корану, який публікує як оригінальний текст з різними варіантами читання, так і переклади різними мовами світу. У 2013 році там вийшло й перше українське видання. Мільйони оригінальних арабських видань Центру разом із численними репринтами вже згаданого «каїрського видання» сьогодні щодня читає увесь мусульманський світ.

Коран складається із 114 розділів, кожен із яких має свою назву. Сам розділ називається арабським словом сура, що перекладається як «стіна». Сури складаються із аятів («диво», «знамення»), які мають різний обсяг.

Деякі сури мають кілька назв, а тому в різних виданнях та перекладах можуть відрізнятись між собою. Сури загалом поділяються на мекканські та мединські, за місцем їхнього відкриття Мухаммаду (мир йому й Боже благословення!).

Мекканські сури більш поетичні та повчальні. Мединські ж включають більше практичних приписів і згадок про тогочасні історичні події. І хоча сури в Корані розташовані не в хронологічному порядку, а переважно за обсягом, арабський текст має певну смислову єдність. Спроби змінити порядок сур, до яких вдаються окремі дослідники-сходознавці й перекладачі, є свідомим спотворенням тексту. Тому вони не визнаються ісламською традицією. Задля зручності Коран поділено на 30 рівних джузів (араб, «частина»), які позначаються в сучасних виданнях спеціальними знаками. Джузи складаються із двох хізбів (араб, «частка»), а кожен хізб — це два руби (араб, «чверть»), також позначені на полях мусхафу. У перекладах цей поділ зазвичай не відображається.

Кожна сура, за винятком дев’ятої, починається зі слів «ім’ям Аллаха Милостивого, Милосердного!». Перша сура, Аль-Фатіха («Відкриваюча»), читається мусульманами у щоденній п’ятиразовій молитві. Специфічне обрядове значення мають також сури Аль-Бакара, Я. Сін, Аль-Іхляс, Аль-Кафірун та ін., а також окремі аяти. Наприклад, 255тий аят сури Аль-Бакара рекомендується читати після кожної обов’язкової молитви.

Основна ідея Корану — це ідея проповіді віри в єдиного Бога. Арабське слово Аллаг, яке позначає Бога в Корані, складається із двох частин — іменника Ілаг (доречно згадати співзвучне біблійне Елоаг), що можна перекласти як «божество», а також означеного артикля аль. Отже, Аллаг (в усталеному українському написанні — Аллах) дослівно означає «єдиний Бог». Також вживається іменник Рабб («Господь») та приналежні Богу імена — Знаючий, Всемогутній, Милостивий, Люблячий та ін., яких ісламська традиція нараховує дев’яносто дев’ять.

Коран закликає людство не лише осягнути той факт, що саме Аллах, як єдиний Бог, є Творцем світу та людини, а й віддавати шану Господу через «поклоніння» (ібада). Поклоніння в ісламській традиції розуміється у досить широкому сенсі: не лише як певні обрядові дії, а й узагалі будь-які вчинки, які робить людина. Ці вчинки мають бути зроблені «лише заради Аллаха», тобто зі щирим наміром та не порушуючи встановлених у релігійному законі меж. Відданість Богу й називається арабським поняттям іслам.

Оскільки саме ідея монотеїзму (арабською таухід) принципова для коранічного світогляду, Коран одзнозначно підкреслює, що саме віру в Єдиного Бога пропагували усі пророки минулого. Серед тих, які згадуються в Корані, читач зустріне постаті Адама, Авраама (Ібрагіма), Мойсея (Муси), Ісуса (їси) (мир їм!) та багатьох інших. Мусульманська традиція вважає, що даний і Мойсею (мир йому!), й Ісусу (мир йому!) закон також був ісламом. Однак після приходу Мухаммада (мир йому й боже благословення!) дія цих законів була замінена новим, останнім завітом Бога людству. Зважаючи на це, Коран закликає мусульман із належною терпимістю ставитися до юдеїв та християн, називаючи їх «людьми Писання» (агль аль-кітаб).

Уже сподвижники Пророка Мухаммада (мир йому й Боже благословення) та їхні учні, які приклали зусилля для збереження Корану, займалися також і тлумаченням його тексту (араб. таф-сір). Пізніше з’явилися й спеціальні праці, які мали на меті розкриття первісних смислів всього Корану або його частин. Найбільш авторитетними в мусульманському світі вважаються тлумачення таких авторів, як Ібн Джарір ат-Табарі (X ст.), Абу Ісхак ас-Салябі (XI ст., у редакції Мухі с-Сунна аль-Багавві, XII ст.), Ібн Касір ад-Дімашкі (XIV ст.) та ін. Саме ці праці зацитовані й у коментарях до нашого перекладу. Автори цих тлумачень, у першу чергу, спиралися на перекази від сподвижників Пророка (мир йому й Боже благословення!). В інших тлумаченнях, які також високо цінуються в ісламському світі, використовується, наприк- лад, філологічний метод (тафсір Махмуда аз-Замахшарі, XII ст.). Важливу роль свого часу відіграли й філософсько-теологічні тлумачення, зокрема, написані Фахр ад-Діном ар-Разі (XIII ст.) та Абдаллою аль-Байдауві (XIII ст.).

Готувалися й додаткові пояснення до авторитетних тлумачень. Наприклад, один із популярних свого часу коментарів до Корану (авторства аль-Байдауві) написав виходець із Криму, Ахмад аль-Киримі (XV ст.). Пишуться тлумачення до Корану і в наш час, зокрема й у світлі сучасних подій у мусульманському світі. У XX столітті з’явилися коментарі єгипетських реформаторів Мухаммада Абдуга та Рашіда Ріди, ідеолога руху «Брати-мусульмани» Сай'їда Кутба, Саудівського шейха Насіра ас-Сааді, сирійського вченого Вагби аз-Зухайлі та інших авторів. Нещодавно виник і новий вид тлумачення — «предметний тафсір», особливість якого полягає в тому, що автори звертаються не до окремих аятів, а до певної теми, розкритої в різних сурах.

Порівняно рано в мусульманській громаді виникла потреба перекладу смислів Корану іншими мовами. Чимало мусульманських авторитетів наголошували на тому, що смисли Корану не лише можна, а й потрібно перекладати для тих, хто не розуміє арабської. Такої думки дотримувався, наприклад, видатний середньовічний учений-кораніст, правник Абу Ісхак аш-Шатібі (XIV ст.). Переклад Корану, обмежений рівнем майстерності перекладача, за жодних обставин не може замінити арабський оригінал. Коран як такий не може бути перекладений, тому правильніше, з позиції ісламської традиції, говорити про «переклад смислів».

Вважається, що перші часткові переклади могли бути здійснені вже сподвижниками Пророка. Зокрема, Сальман аль-Фарісі переклав суру Аль-Фатіха перською. Пізніше, вже у X столітті, перською було перекладено весь Коран (разом із тлумаченням ат-Табарі). З’являлися й переклади іншими мовами. Першою з європейських мов, на які було перекладені смисли Корану, була грецька. До наших часів збережені лише фрагменти цього перекладу, зробленого анонімним автором у IX ст. У 1143 році з’явився й латинський переклад, зроблений ченцями Клюнійського абатства (Клюні, Франція). Пізніше, вже в XVI-XVIII століттях, з’явилися переклади італійською, французькою, німецькою англійською та іншими мовами. Англомовних перекладів смислів Корану, зокрема, на сьогодні нараховується майже 100.

Першою зі слов’янських мов, на яку було перекладено Коран, є старопольська. «Західні татари», які мешкали на теренах Литви, Польщі, Білорусі та України, вже в XVII столітті мали такий переклад (так званий «мінський тафсір» 1686 року, який містить велику кількість білорусизмів). У деяких із писемних пам’яток, створених у середовищі західних татар, зустрічаються й фрагменти перекладів смислів Корану українською.

Увесь текст Корану, втім, було перекладено лише в XX столітті, в 1913-1914 роках. Цю роботу виконав Олександр Лисенецький зі Львова, використавши, щоправда, не арабський оригінал, а німецький переклад Макса Геннінга (Ляйпціґ, 1901). На жаль, ця праця не була видана. Часткові ж переклади з арабської з’явилися вже значно пізніше. Переклад мекканських сур опублікував у 1990 році львівський сходознавець Ярема Полотнюк. У 2002 році вийшов переклад київського арабіста Валерія Рибалкіна, який містив смисли перших чотирьох сур Корану (пізніше виходили й інші сури). Виходили також переклади Корану, виконані на основі перекладів на російську (часткові й повні), але, на відміну від прямих перекладів з арабської, особливої цінності вони не становлять.

Наш переклад, нова редакція якого презентується українському читачеві, виконано безпосередньо з арабського тексту. На відміну від попереднього видання, яке вийшло друком 2013 року в Медині, ця публікація містить лише український текст. Для розуміння особливо складних моментів використано чимало мусульманських тлумачень, частина з яких цитується у відповідних коментарях. На відміну від деяких сучасних перекладачів, ми намагалися не зловживати коментарями, оскільки для ознайомлення із важливими доктринальними чи історичними особливостями ісламу існує спеціальна література. Наше завдання передусім полягало в тому, щоб донести головні смисли Корану сучасною українською літературною мовою, не втративши при цьому ні в самих значеннях, ні в їхній зрозумілості для читача.

Особливу уваги приділено точному відтворенню таких коранічних тем, як божественні імена й властивості, обрядові та правові норми, історії з життя пророків минулого, морально-етичні настанови та ін. Перевага віддавалася простим і чіткім формулюванням, які, на думку перекладача, не викличуть додаткових запитань у читача. Окрім цього, в деяких місцях ми спеціально намагалися відтворити ще й оригінальний стиль Корану.

Зрештою, наша праця — це своєрідний вступ до Корану. Читач повинен завжди пам’ятати, що переклад — це завжди результат роботи перекладача, а тому для глибшого осягнення смислів Корану необхідно докласти ще чимало додаткових зусиль. Особисто для перекладача ця робота ще й данина пам’яті великому духовному світові свого батька, Якубовича Михайла Георгійовича, який завжди підгримував ідею цієї та багатьох інших перекладацьких робіт.

Сподіваємось, наш переклад зробить сам Коран та мусульманський світ ще ближчим до України.

Аят

Скажи:"Не нахожу я в том, что было ниспослано мне в откровении, запретного для употребления в пищу, если только не будет это мертвечиной, или пролитой кровью или мясом свиньи, ибо, поистине, это - скверна, или же запретным (мясом такого животного, что было заколото) с произнесением имени не Аллаха
- Скот, 145 -

Хадис

Не войдёт в рай тот человек, в сердце которого останется высокомерие весом (хотя бы) с пылинку
- Муслим -